неділю, 2 вересня 2012 р.

У пошуках позитивного герою


    Концепція позитивного героя у творах письменників XIX ст. великою мірою складалась під впливом того, який шлях суспільного розвитку вони вважали можливим — еволюційний чи шлях революційної боротьби. Залежно від цього і з'являються у творах європейських, а згодом і американських митців образи новітніх буржуа з їхніми прагненнями різноманітного підприємництва, культуртрегерства. В плані етичному шкала таких типів була якнайширша — від злочинства до добродійництва. Російська й українська демократичні літератури фактично обминули цей тип або змалювали його різко негативно. Образ поміщика Костонжогло в другій частині «Мертвих душ» М. Гоголя був буквально знищений вогнем революційно-демократичної критики (відкритий лист В. Бєлінського до письменника). Коли серед клану підприємців — різноманітних глитаїв, авантюристів, насильників і просто злочинців і з'являвся тип «доброго хазяїна» — він, як правило, ніс на собі тавро душевної слабкості, неприкаяності, ущербності (А. Чехов, Л. Толстой), — і недовіри до нього з боку читача.
   Наприкінці XIX — на початку XX ст. ліберально-народницький рух породив мрію про тип нового господаря на селі: людини, яка б поєднала фахові знання, освіченість, практичний розум із бажанням служити народові, поліпшити його долю. Не обминув такий образ і Карпенка-Карого. Драматург змальовує його в драмах «Понад Дніпром» і «Чумаки» (Мирон Серпокрил і Віталій Нерук), окремі риси цього типу бачимо в «Розумному і дурні» (Данило Окунь), в «Чортовій скалі» (Марко Могильний) і «Батьковій казці» (Никодим Михайлович), в комедіях «Суєта» і «Житейське море» (Карпо Барильченко).
   Першим твором, у якому Карпенко-Карий спробував змалювати не епізодичний, а повнокровний образ розумного і порядного хазяїна, була п'єса «Понад Дніпром» (1897). Герой драми Мирон Серпокрил з найбільшою повнотою втілює позитивний ідеал автора, акумулюючи в собі ті риси, які були наявні у героїв інших п'єс, — розум і чесність, справедливість і доброту, працьовитість і вболівання за долю громади. Причому це не лише вияви «прекраснодушної» натури. Всі свої сили, все життя Мирон віддає конкретній справі зміцнення і процвітання хліборобської селянської артілі, розумного впорядкування народного життя на засадах соціальної справедливості й християнської моралі. Створена ним артіль — невеликий зліпок цього впорядкованого, розумного майбутнього, омріяної будущини.
  Критика не раз відзначала, що в драмі «Понад Дніпром» відбилися захоплення автора ідеєю організації хліборобських спілок, хоч саму ідею спілки можна розглядати тут як певну художню умовність, один з уявлюваних автором шляхів до поліпшення народного життя.
  Артільна форма господарювання під пером І. Тобілевича обертається на один із варіантів його теми про землю: про фізичне та моральне здоров'я людини, що живе й працює на землі, цебто на селі чи на хуторі, а не в місті. Суто соціальна тема переплітається з темою індивідуального щастя та морального задоволення людини.
   З художнього боку п'єса «Понад Дніпром» — твір неоднозначний: поряд з наївно-утопічними картинами в ньому є міцне реалістичне начало, життєво переконливі образи. З найбільшою повнотою і любов'ю, зокрема, виписано автором головний образ — Мирона Серпокрила. В творенні цього образу драматург майже ніде не схибив: Мирон постає перед нами твердим і щирим у своїх переконаннях, розумним і розважливим, працьовитим і порядним. Одержавши освіту, він повернувся на село, щоб служити своїми знаннями тим людям, із середовища яких вийшов, — селянству, витягати його з темноти й бідності. Це людина ідейна, свідома своїх життєвих завдань, не тільки підприємець — практик, а насамперед ідеолог.
    Праця коло землі («прадідівське ремесло») для Мирона не лише засіб до існування, це — невичерпне джерело фізичного й духовного здоров'я, великого морального задоволення: «А скінчиться праця літня, велика радість у душу ллється, коли дивишся восени на село, як усі хати, уся оселя потоне в стіжках з хлібом! Кожний хазяїн походжає тоді поважно, пишно біля своєї господи, на току, і поглядає на стіжки з хлібом, його власними руками здобуті, политі його кривавим потом... Та ні від кого не залежиш, ні перед ким не розпадаєшся: заплатив, що слід, — і пан» [2, 105]. Картина селянського добробуту, утвердженої людської самоповаги й гідності відбиває, проте, не так суще, як бажане.
   У драмі від початку до кінця Мирон виступає як учитель, просвітитель — і це теж допомагає нам зрозуміти світоглядні позиції І. Карпенка-Карого. Міркування героя торкаються і методу роботи на землі, і освітніх та культурних питань, і проблем морального плану. В громадському діячеві Карпенко-Карий підкреслює передусім високу чесність і відданість справі загального добробуту, природний розум, збагачений ґрунтовною освітою, високі моральні якості, вироблені чесним життям і розвинені до рівня свідомих життєвих принципів. Саме таким зображує І. Карпенко-Карий Мирона.
   Драма має й інші високі прикмети. Вражають трагічним реалізмом сцени прощання селян з рідним селом понад Дніпром, селян, які їдуть в Оренбурзький край, і їхні муки в Оренбурзьких «вольних степах». Сповнені подихом життя побутові та ліричні картини, розповіді і міркування селян про свою долю, заробітки і т. ін. Майже скрізь, крім окремих ідеалізованих, фальшиво-сентиментальних сцен, збережена правда діалогу, розмовної мови. Все це робить твір не лише свідченням активних ідейних пошуків автора, а й цікавим та правдивим документом доби, коли прокляте питання «Що робити?» постало перед кожною мислячою, інтелігентною людиною.
   Наскільки стійким був інтерес Карпенка-Карого до героя — доброчинця, носія високих моральних якостей, вболівальника за долю селянина і просвітителя його, свідчить і комедія «Чумаки», в якій критика вбачала виразне «дедуктивне настановлення».
  В останніх творах драматурга позитивним героєм виступає «природний чоловік» Карпо Барильченко (дилогія «Суєта» і «Житейське море»). Категорія праці, зокрема сільської, відіграє головну роль в концепції позитивного героя Карпенка-Карого. Вона — цілюще джерело, підґрунтя душевного здоров'я, бадьорості, оптимізму. Недаремно Іван, аби душевно оздоровитися і знайти свою стежку в житті, іде до Карпа «в найми» — працювати в полі разом з іншими строковиками. І в цьому немає суперечностей. Адже село в своїх драмах І. Карпенко-Карий змальовує не тільки чорними фарбами, не лише як терен боротьби з неправдою і нуждою. Це ж саме село є місцем фізичного і морального оздоровлення людини, єдиним притулком і захистом од «суєти суєт» і всякого паскудства міського життя.
  Отже, створивши в традиційному ключі образ протестанта, бунтаря («Бурлака»), І. Карпенко-Карий більше не звертався до цього типу. Значно більше уваги приділяв він показу героїв у позитивній, конструктивній діяльності. Наполегливо шукав драматург засобів, які допомогли б перетворити світ визиску й наруги на світ справедливих людських взаємин, палко вірив у можливість безкровного шляху перетворення світу — на засадах доброї волі гуманних, мислячих, освічених людей. Усе це змушувало його знову й знову апелювати до совісті, порядності, підносити ідею «середнього достатку» всупереч практиці нагромадження надприбутків. Недаремно критика початку століття називала його «сковородинцем».
   Усе це дає підстави бачити в драматургові талановитого просвітителя свого часу і людину дійового темпераменту, яка завжди поряд із запереченням негативних тенденцій у житті намагалася утвердити позитивні ідеали. В цьому найвищий етичний сенс і художня цінність піднесених художником позитивних начал у житті як таких, що історично мусять перемогти. Такий же неминущий моральний сенс має й саме «моралізаторство» Карпенка-Карого, його прагнення гармонії й любові, очищаючої праці на землі, рівноваги духу на основі чистої совісті — все те, що втілив він в образі позитивного героя — творця, хазяїна своєї долі.
  Ще один аспект образу позитивного героя розкрив драматург у своїх героїко — романтичних п'єсах на історичну тему.

Немає коментарів:

Дописати коментар